21 лютого у всьому світі відзначається

    Міжнародний день рідної мови


    Це свято було проголошено 1999 року на загальній конференції ЮНЕСКО з метою захисту мовної та культурної багатоманітності.

    У різних країнах світу люди сьогодні говорять на 6000 мовах. За останні три століття зростають темпи вгасання або зникнення мов, особливо це характерно для американського континенту й Австралії.

    1952 року тогочасна влада Пакистану проголосила урду єдиною державною мовою, рідною вона була лише для 3 % населення. Це було негативно сприйнято, особливо на сході, де майже всі розмовляли бенґальською мовою. 21 лютого 1952 року, під час демонстрації протесту в Дацці, поліція та військові вбили кількох студентів-демонстрантів. Після проголошення незалежності Східного Пакистану (Банґладеш) 1971 року, цей день відзначають в країні як день мучеників.

    За пропозицією Бангладеш ЮНЕСКО проголосило 21 лютого 2000 першим міжнародним днем рідної мови.

    У Київському коледжі комп’ютерних технологій та економіки НАУ з нагоди Міжнародного дня рідної мови відбувся конкурс творчих робіт на тему: «Мова і нація».Студентам І курсу було запропоновано написати інтерв’ю (реальне або умовне) з відомою особистістю, висвітливши в інтерв’ю важливі для нашого сьогодення мовні проблеми, виявивши громадянську позицію учасників розмови.

    Однією з кращих визнана робота Рогачевського Максима, студента групи А-11, який у формі інтерв’ю передав розмву зі своїм батьком – музикантом популярного гурту



    - Батьку… З нагоди Міжнародного дня рідної мови отримав завдання в коледжі: поспілкуватися з відомою творчою особистістю, узяти інтерв’ю на тему «Мова і пісня». Тема, як на мене, цікава, адже саме в пісні розкриваються краса й багатство рідної мови, відображаються особливості національного менталітету. Відома ж творча особистість для мене, насамперед, це ти, адже життя присвятив музиці й пісні, є учасником популярного гурту «ВВ», до того ж, і мені прищепив любов до музики. То ж дозволь поспілкуватися саме з тобою.

    - Звісно, Максиме, із задоволенням.

    - Я знаю, що ти зростав у російськомовному середовищі, а також навчався в російськомовній школі за радянських часів. Думки про що спонукали почати спілкуватися українською мовою?

    - Такі думки цікавили мене дуже давно, з того моменту, як я усвідомив себе українцем. Рішення змінити мову спілкування визрівало поступово. Дуже сильний поштовх в цьому плані дала Помаранчева революція, а остаточно й безповоротно це питання вирішилось після подій 2014 року. Але все ж таки вирішальну роль у переході на спілкування рідною мовою відіграло народження та виховання дітей. Я зрозумів, якщо я в родині не дам їм рідну мову, то більше ніде вони її не отримають по-справжньому. Тому перше середовище, де я був цілком україномовним, була саме моя родина.

    - Твоя творчість також раніше була російськомовною. Що ти відчував , коли писав не рідною мовою?

    - Це була звичайна практика на той час, тому що я жив у російськомовному середовищі. Та й Київ 70-80-х років був російськомовним містом. Навчання в школі також відбувалося російською мовою, й усе оточення, починаючи з друзів і закінчуючи спілкуванням у магазинах, мовлення телебачення й радіо, фільми в кінотеатрах – усе було російськомовним. Уявляєш, не виникало навіть питання: хіба може бути інакше? Ти просто ростеш і розмовляєш тією мовою, якою тебе навчили. Єдина відмінність була в тому, що влітку, коли приїжджав в село до родичів, я говорив українською мовою. І це, як не дивно, для мене було органічно, нормально, бо так було з дитинства: наприклад, з мамою я розмовляв українською мовою, а все інше спілкування – відповідно російською. Ця двомовність ніяким чином не заважала жити, тому що так було від народження, - і це здавалося нормальним. Згодом над цією проблемою довелося замислитися; сталося це після того, як змінилася держава, у якій я жив, - не стало Радянського Союзу - з’явилася країна з назвою «Україна». Тоді довелося зрозуміти, хто ти і яка мова твоя рідна.

    - Чи надавав ти в дитинстві перевагу якійсь із мов? Можливо, за звучанням, можливістю висловлювання думки?

    - Ні про милозвучність, ні про висловлювання думок ти не думаєш в дитинстві, ти просто спілкуєшся тією мовою, якою тебе навчили. Але можу тільки сказати, що мій тато виписував гумористичні журнали: російськомовний «Крокодил» й україномовний «Перець» - і «Перець» мені завжди подобався більше. Мені дуже подобалось читати українською мовою, зокрема книжки українських авторів та переклади українською мовою.

    - Напевно, було дещо дискомфортно відчувати, переходячи на спілкування виключно українською мовою, що іншим людям, на жаль, здається дивним, що ти розмовляєш не, як усі, російською, а українською. Чи змирився ти із цим, чи намагався змінити інших?

    - Питання в мотивації. Якщо є сильна мотивація, то цей дискомфорт можна подолати . Так, на жаль, він є, тому що сам процес мислення перетворюється на такий-собі «гугл транслейт», коли ти все-таки звик мислити іншою мовою з дитинства, але хочеш висловлювати ці думки неактивною в тобі усною мовою. І тоді в голові відбувається режим «гугл транслейту» . Це, звичайно спочатку напружує, але згодом усе легше й легше. Важливо почати. Ти розумієш, що це необхідно робити. Коли розумієш, що це єдиний правильний шлях, – не звертаєш уваги ні на який дискомфорт. Ти просто робиш те, що повинен робити: виховуєш нове покоління українців рідною мовою, спілкуєшся рідною мовою і розумієш: там, де ти, – там зараз Україна точно є.

    - Ти граєш у дуже популярному гурті, з широкою аудиторією. Ти щасливий з того, що маєш таку можливість - масово популяризувати українську мову через музику?

    - Ну, питання риторичне… Як можна цьому не радіти? Скажу по-іншому: для мене це питання завжди лежало в іншій площині. Я граю в колективі «ВВ» не від самого початку, я до певного часу був просто шанувальником цієї групи. І вона мені подобалася, у першу чергу, через її актуальне мистецтво, яке я, як молода на той час людина, любив. Це був панк-рок, але українською мовою. До « ВВ» цього ніхто не робив, і тому це було неймовірно круто. Я, звичайно, був у захваті від цього колективу.

    - У тебе також були сольні проекти: один альбом 2005 року, а другий уже 2015. Перший – російською, другий – українською. Як ти змінився за цей час і що на це вплинуло?

    - Так, у мене є два сольні альбоми. Перший - запис творчості моєї молодості, а оскільки молодість у мене була російськомовна, то, відповідно, і пісні були російськомовними. Тут нема чого дивуватися. А другий альбом – це вже період, скажімо так, дорослого життя, я його декілька років тому записав - і у мене вже навіть не було питання, якою мовою цей альбом буде створено. Це, звісно, виключно українська, рідна мова, тому що я дуже хочу реалізувати свою музику українською мовою, тому що я розумію, що мова - це дуже важливо, і я відчуваю, що зараз країна переживає перехідний період із постколоніального стану до стану самостійності й незалежності. І мова – надважливий чинник цього процесу. І я, як свідомий громадянин, звичайно, прагну брати активну участь в цьому процесі. Незалежність і самостійність кожен робить на тому місці, на якому може. Я можу створити культурний продукт рідною українською мовою і таким чином покласти маленьку цеглинку в розбудову нашої держави. Я із задоволенням це зробив і маю надію продовжувати це робити в майбутньому.

    - Ти почав розмовляти українською мовою постійно вже в дорослому віці. Зараз багато молодих людей також не використовують українську мову як основну. Яку пораду можеш дати?

    - Молодим людям зараз набагато легше, тому що середовище формує буття. Середовища україномовного набагато більше. Тим паче, хто бажає, той легко може знайти і багато україномовних книжок, і багато україномовних фільмів в Інтернеті. У тих, хто хоче зробити свій вибір, є чимало можливостей. Надважливим чинником є освіта, яка зараз в молоді – рідною мовою, українською. Це вже великий плюс, тобто ця мова переходить з розряду мови переважно мешканців сільської місцевості у мову повсякденного життя всієї країни, актуальну мову навчання та прогресу. Для молоді простір відкритий, а шансів неймовірна кількість. Я щасливий, від того, що багато молодих людей свідомо роблять вибір на користь рідної, української мови, розуміючи важливість цього вибору.

    - Батьку, дякую за цю розмову. Сподіваюсь, що твій досвід, твої поради будуть цікавими й корисними моїм одногрупникам, друзям.

    - Будь ласка, сину. Зростай гідним громадянином, люби рідну мову, пишайся нею!